М.С. Грушевськии (1866—1934) жив і творив українську державність, писав
її історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Він
був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й
звичайні людські риси характеру, емоції і пристрасті, честолюбні
амбіції, симпатії й антипатії, душевні потрясіння, певні слабкості й
болючі помилки. А ще він був людиною своєї епохи — часів гострих
соціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з боку
імперської влади стосовно українського народу і його еліти, до нього
особисто як одного з найпомітніших її представників. Він і його
сподвижники працювали за надто важких, часто екстремальних, виснажливих
умов (наприклад у 1917—1918рр.) «Я був стомлений... — згадував М.
Грушевсь-РєРёРё, — Р±РѕСЏРІСЃСЏ Р·Р° СЃРІРѕС— сили, Р ·Р° СЃРІРѕСЋ психічну рівновагу...
вертаючи вечором з засідань, звичайно не міг заснути, хіба глибоко в
ніч... При тім ми всі жили в безнастанній тривозі, в свідомості
можливості якоїсь несподіваної катастрофи: арештів, збройного нападу і
РїРѕРґ.В»
До цього слід іще додати, що ні сам Михайло Грушевськии, ні його
найближчі соратники в Українській Центральній раді не мали жодного
досвіду парламентської, а тим більше дер-жавотворчої діяльності.
Підрунтям цієї звитяжної праці стали його політичні або політологічні
концепції, відзначає відомий грушевськознавець Любомир Винар, «тісно пов
'язані з його історіософією й історичними концепціями, з наголошенням
змагання українського народу до свободи і незалежності».
Мабуть, саме через те, що його діяльність у Галичині, а з 1905 р. |
